Новости. Харківський електротранспорт: Досвід передових — кожному. Цілинний гарт

Газета "Харківський електротранспорт", 16.06.1982.

Ось уже 12 років, відтоді, як перейшов з першого тролейбусного депо у друге (сім'я Горопашних одержала квартиру поблизу цього депо), Іван Васильович незмінно працює на тролейбусі № 894, водить його одним і тим же маршрутом — третім. І мабуть, рідко кого з тих двох тисяч водіїв харківського електротранспорту, так добре знають, так поважають пасажири.

А Іван Васильович Горопашний і справді людина виключно доброзичлива, порядна, чемна, коректна. На кінцевих станціях, де розвертається «трійка», ще не пам'ятають ні диспетчери, ні пасажири, щоб у нього були якісь неприємності, непорозуміння чи то з обслуговуючим персоналом станцій, чи з кимось із пасажирів, щоб він коли запізнився.

За весь період роботи в депо у цього водія не було простоїв, і повернень з лінії через несправність тролейбуса. «Постійно слідкую за технічним станом своєї машини, — говорить він, — і вона мене ніколи не підводить». І це щира правда. Як дбайлива мати піклується про своє дитя, так Іван Васильович піклується про свою машину — і перед виїздом на лінію, і після відпрацьованої робочої зміни дбайливо огляне, перевірить роботу кожного механізму. І лише переконавшись у їх справності, заспокоюється. З його участю проходить і плановий ремонт, технічний огляд тролейбуса, він навіть на ВАРЗ приходить, коли там відбувається чергове поновлення його машини. А як обережно, з яким знанням справи водій експлуатує її! І це також певною мірою забезпечує безперебійну роботу, продовжує довговічність тролейбуса.

Іван Васильович не відразу обрав професію водія. Ріс він у селі в багатодітній сім'ї, батько не повернувся з війни. І йому рано довелось допомагати матері і в домашній роботі, і в колгоспній. Але тяга до навчання була сильною, він закінчив семирічку у своєму селі, пішов навчатися у середню школу м. Зінькова, що на Полтавщині.

Потім було Зіньківське училище механізації і автоматизації сільського господарства а потім — робота на цілинних землях, куди його разом з групою направили після училища. Школою мужності, стійкості, випробування свого характеру була для комсомольця Горопашного цілина. Вона вражала його безмежними просторами, незайманістю. Йому доводилось повертати до життя землю, якої ніколи до того часу ще не торкався плуг. І юнак навіть пишався тим, що першим прокладав по ній свіжі борозни. Трудився сумлінно, безвідмовно.

З цілини і в армію призвали Івана Васильовича Горопашного. І хто знає, як би склалася його подальша доля, коли б після служби в лавах Радянської Армії по дорозі додому не завітав погостити до сестри у Харків. Жила вона на проспекті Леніна. Отже, часто йому доводилось користуватися послугами тролейбуса 8-го маршруту, їздив, уважно спостерігав, робота водія подобалась йому все більше і більше. Родичі й порадили залишитись у Харкові. І юнак був щиро вдячним їм за пораду. Не замислюючись, пішов у тролейбусне депо, попросившись на курси водіїв.

Іван Васильович і сьогодні може до найменших подробиць згадати свої перші кроки в депо. Поки скомплектувалась група курсантів, він деякий час працював слюсарем. Це був період, коли він був не як спостерігач, а як людина, що має безпосереднє відношення до транспорту, може втручатися в його роботу, усувати несправності, повертати придатність тим чи іншим вузлам, агрегатам. Він жадібно переймав досвід кадрових ремонтників, старанно виконував усе, що доручали йому зробити.

А сам не залишав без уваги жодного гвинтика, жодної деталі, якими був насичений тролейбус, і вже потім, після успішного закінчення навчання, з вдячністю згадував перші уроки спеціалістів ремонтників, завдяки яким сам міг визначити ту чи іншу несправність, що виникала під час роботи, сам міг полагодити поламку, економлячи при цьому чимало часу, який затрачався на ремонт у депо.

Свої перші самостійні водійські кроки робив І.В. Горопашний на 7-му маршруті. Робота подобалась, намагався працювати якомога краще. I його перевели на 8-й тролейбусний, який був на той час чи не найкращим маршрутом у місті. На цьому ж маршруті почали з'являтися перші нові машини ЗІУ-5. Дали таку машину і водієві Горопашному. Молодий водій пишався тим, що маршрут завжди виконував фінансовий план, добивався високої регулярності руху. Вважав себе причетним у якійсь мірі до успіху колективу. За 5 років роботи в депо Іван Васильович не мав жодного зауваження з боку лінійних працівників, керівництва.

Пишається ним і колектив другого тролейбусного депо, його поважають товариші по праці, на нього рівняються. Він завжди готовий прийти на допомогу будь-кому, у будь-якій ситуації виручити, підтримати, допомогти молодим. Адже сам навчив своїй професії понад 36 учнів, більшість з яких, за прикладом свого учителя показують зразки самовідданої праці. Так Олександр Васильович Челомбітько, що працює в другому тролейбусному, план з пасажироперевезень виконав за 4 місяці поточного року на 140 проц., добився регулярності руху 99,7 проц. (за зобов'язаннями 98,5). Григорій Васильович Горопашний, молодший брат Івана Васильовича, також був його учнем. У тролейбусному депо № 1 ним задоволені, показники його праці також є переконливим доказом роботи на совість. Є учні Горопашного і в третьому тролейбусному депо. Наприклад, комуніст Леонід Якович Вескер — водій — інструктор, а це значить, що сам навчає інших майстерності водіння тролейбуса.

На честь 60-річчя утворення СРСР Іван Васильович Горопашний записав у своїх соціалістичних зобов'язаних: «Підтримую почин водія трамвая Жовтневого депо Катерини Яківни Макогон «До 60 річчя утворення СРСР — план двох з половиною років XI п'ятирічки». Сьогодні руховик трудиться уже в рахунок грудня поточного року. План першого кварталу виконав на 144,1 проц., добився регулярності руху 99,9 проц., понад план перевіз 13397 пасажирів. Усе це переконливо свідчить про те, що зобов'язання водій значно перевиконає.

Успішно справляється Іван Васильович і з дорученням члена комісії з безпеки руху. Сам він є майстром безаварійної їзди. І недаремно його портрет занесено на деповський стенд з безпеки руху. Портрет ударника комуністичної праці І.В. Горопашного можна побачити і на Дошці пошани депо.

Задоволений своєю долею цей руховик. І хоча неспокійна, надто відповідальна його робота, але для нього вона приносить радість, йому не страшні труднощі, їх допомагає долати цілинський гарт. Щоденне спілкування з людьми, сама дорога, тролейбус — без цього не мислить себе Іван Васильович. Робота водія тролейбуса стала змістом його трудового життя.

В. ЧУРКІНА.