Новости. І відразу став улюбленцем

Газета "Харківський електротранспорт", 03.04.2004.

Тоді, в далекому 1910 році, звичне сьогодні для нашого вуха слово колійник, не було, мабуть, у широкому вжитку. І така робітнича професія, як монтер колії, ще не виникла.

Досить лаконічний напис на фотознімку 1910 року просто повідомляв, що перед нами група робітників харківського трамвая, котра брала участь в будівництві перших ліній.

І слід зазначити, що до цієї групи входять люди із різних соціальних прошарків. Є тут колишні військові (вони у шинелях та папахах), типові робітники, міщанин та інтелігент...

Різних, зовсім різних людей об’єднувало будівництво сталевих колій у нашому місті. Ця робота приваблювала їх своєю сучасністю й перспективністю. Адже електричний трамвай на початку XX століття справді був останнім словом науки. Тут втілювалися передові на той час електротехнічні рішення, зарубіжні технології, досвід трамвайників Москви, Ярославля, Казані...

Хоча, зрозуміло, що саме праця колійників була важкою, передбачала значну кількість земляних робіт, які виконувалися вручну. Про цей період детально розповідають експонати народного музею історії нашого підприємства. Зокрема будівництво колії на початку XX століття зображено на картині, намальованій за фотознімком тих часів. І все ж, незважаючи на існуючі труднощі, у середині 1906 року міську електричну залізну дорогу було побудовано. Її урочисте відкриття відбулося З липня 1906 року. У депо на Петінській вулиці (зараз Плехановська) зібрався натовп людей. І перший вагон, прикрашений, у яскравих стрічках, з дзвінками викотив із депо.

Трамвай відразу став улюбленцем харків’ян. І хоча перші німецькі вагони йшли по рейках зі швидкістю всього 10 км на годину, городяни віддавали їм перевагу. Всім кортіло скористатися новим, безшумним, сучасним видом транспорту. Трамвай був на той час прибутковим. Отже, недешевим. Проте, скільки уваги приділяла міська управа та Управління Міських залізних доріг питанню оплати за проїзд у 1919 році свідчить наведене оголошення.

Підготував М. АРТАМОНОВ

№25‑26 (5173‑5174), 3 квітня 2004 року