Новости. Вірять у свою справу

Газета "Харківський електротранспорт", 24.07.2004.

— Так, це справді було. Кілька років тому у підрозділі намітився спад із середніх та капітальних ремонтів, — розповідає начальник Депо №1 А.С. Герасименко. — Водії не вірили в якість ремонту. Але останнім часом нам вдалося переломити ситуацію. На дільниці з ремонту тролейбусів створено невеликий, але досить ефективно працюючий колектив. Тепер машини виходять в лінію, як "іграшки".

Тема цієї розмови продовжилася в кабінеті начальника вищеназваної дільниці В.А. С****нка, котрий відразу зазначив, шо середній і капітальний ремонт — це запорука виживання транспортного підприємства. Сьогодні відбувається поступове нарощування обсягів роботи: за місяць названими ремонтами відновлюється 2‑3 машини. Причому начальник депо тримає під неослабним контролем постачання дільниці металом і запчастинами. Для поліпшення умов праці тут останнім часом встановлено так звану гільйотину, за допомогою котрої ведеться порізка металу, а на 5‑6 канавах подовжили зону дії тельфера, що дозволило механізувати роботи під час зняття і монтування агрегатів на машини. Для виконання різних робіт є електроінструмент...

Проте з особливою теплотою В.А. С****нко розповідає про своїх підлеглих, тих, чиїми руками відновлюються машини. Так, непросто було зберегти в складних умовах сьогодення кістяк невеличкого колективу. Проте, саме віра деповчан у свою справу, відіграла тут вирішальну роль. Вони добре знали із власного життєвого досвіду, шо харків’янам тролейбус конче потрібен. І справедливість цієї позиції підтверджується щодня. Саме цим кадровим, досвідченим спеціалістам властиві такі якості, як сумлінність у ставленні до своїх обов’язків, прагнення передавати набутий досвід колегам. Надійна трудова закваска є в характерах слюсарів-електриків М.В. С***ика, М.І. П********ва, електрика В.М. К*******ва, слюсаря С.І. Г******кого та багатьох інших членів колективу дільниці з ремонту тролейбусів.

На 1‑й, 2‑й чи 6‑й канавах не побачиш якоїсь метушні. Адже процес ремонту машин настільки, так би мовити, глибокий і ретельний, а проблеми, з якими зіштовхуються спеціалісти, такі складні, що сама робота проводиться в режимі своєрідного конвейєра. Звернувши увагу на машину №103, котра стояла на 3‑й канаві, В.А. С****нко зазначив, що її відновлення практично завершене, але є затримка через задній і передній мости. Як і всюди зараз проблема — в коштах. Також практично завершено ремонт машини №629. А от тролейбус №647 тільки‑но став на 1‑у канаву. Відновлення його розпочинається і роботи тут ціле море.

— У нас всі володіють суміжними спеціальностями, — зазначив бригадир слюсарів-механіків В.М. К*******в. — Коли є виробнича необхідність, ми допомагаємо електрикам, вони — кузовникам... Особливе відношення до матеріалів, і, зокрема, металу. Кожний лист чи труба — хіба що не на вагу золота, адже все купується, як ми знаємо, з виручки, котру отримуємо в лінії. Взагалі ж ми використовуємо всі вузли і механізми, котрі знімаємо з машин. Після відновлення вони знову повертаються до нас.

...Під час знайомства із дільницею з ремонту тролейбусів не можна було не звернути увагу на чистоту й впорядкованість, котрі спостерігалися всюди. І у відповідь почув від когось із трудівників:

— Ми все робимо самі. Кожний знає зону своєї відповідальності. Завершуючи роботу, наводимо порядок.

Проте і повертаючись додому чимало спеціалістів дільниці користуються саме тролейбусами. Тому прискіпливим оком знову й знову оглядають свою роботу. І, коли не помічають якихось вад, на душі стає спокійніше за роботу, яку виконано на совість.

М. АРТАМОНОВ

№57‑58 (5205‑5206), 24 липня 2004 року