Новости. Досвід поширювали на всю країну

Газета "Харківський електротранспорт", 31.07.2004.

Значною мірою розвиток громадською транспорту свідчить як про внутрішню впорядкованість суспільства, так і про турботу влади про майбутнє великих міст. Цю ідею можна проілюструвати ось яким прикладом. Припустимо планується у передмісті якогось Н‑ська звести район на 20 тисяч мешканців. Якщо вирішити, що перевезення будуть здійснюватися тільки автомобілями, то поруч необхідно побудувати ще одне місто десь на 10 тис. автомобілів із гаражами, ремонтними майстернями, мийками, заправками, звалищами старих автомобілів, котрі страшенно забруднюватимуть навколишнє середовище. Причому для мешканця такого Н‑ська буде тільки дві альтернативи — автомобіль або смерть.

У Радянському Союзі на початку 30‑х років громадський електричний транспорт дозволяв вирішити ще безліч різних проблем. Бідне населення, відсутність великих автозаводів, хороших доріг, потужної нафтопереробної промисловості "забороняли" іти так званим американським шляхом. Крім того, трамвай вирішував не тільки всі ці проблеми, але й давав можливість зводити великі міста й перевозити в них мільйони пасажирів уніфікованим видом транспорту. Стандартна ремонтна база, стандартні депо, один і той же набір професій, схожий принцип контролю за рухом. Все це працювало на здешевлення пасажироперевезень, швидке запровадження електричного транспорту у містах, використання доступного і дешевого електричного струму, давало змогу швидко розвивати міста. Можна стверджувати, що у 30‑х роках в США і СРСР розвивалися альтернативні технічні і містобудівні ідеї. І десь в 70‑80‑х роках минулого століття їх результати стали наочними. Америка почала задихатися від смогу та пробок на дорогах, а в СРСР електричний транспорт добре вписувався в природні ландшафти, стаючи окрасою тих міст, де його використовували. Навіть у мегаполісах не чули про пробки у години "пік".

Саме у 30‑ті роки трамвай став обов’язковою ознакою практично кожного міста в СРСР. Та й нові зростали як гриби після дощу. Комсомольськ-на‑Амурі, Кузнецьк... Тож і не дивно, що досить швидко з'являлася необхідність запроваджувати на практиці все найкраще. Таким чином, заощаджувався час, сили. І досвід найкращих ставав спільним. Із цією метою проводилися всесоюзні конференції трамвайних підприємств. Одна із таких відбулася в Києві в 1933 році.

Харків'ян на ній представляла чимала делегація трудівників нашого підприємства, котру ви бачите на цьому знімку. Стоять (зліва направо): Г.І. Д*****ч, У******ий, М.Д. К********в, А. Б****в, М.І. О********ий, К********н. Сидять: ...., П.Г. К*****н, Н.К. В****в, ....., І.Б. С****к, 3.А. П*****ва, ......, С.С. Б*****н, А. П*****в.

І харківським трамвайникам було про що розповісти своїм колегам із інших міст неосяжної країни. Адже саме у першій столиці України великими темпами збільшувалася мережа трамвайних колій, зводилися підстанції, зокрема, Комінтернівська, Орджонікідзевська, Свердловська, Сокольницька, Центральна. Електротранспортники наполегливо навчалися, освоюючи сучасну техніку. Розвивалося соціалістичне змагання, достроково завершувалися важливі завдання. Та й чимало підприємств міста надавали необхідну підтримку, виготовляючи складні вузли, деталі, механізми, допомагаючи монтувати електролінії.

І саме в 1933 році електротранспортники прийняли рішення зробить харківський трамвай зразковим. Цьому було, підпорядковано всю роботу чималого колективу. Її хід висвітлювала, зокрема, багатотиражна газета "За зразковий трамвай". В кожному її номері оперативно й детально висвітлювався хід боротьби колективу за виконання поставленого завдання.

Підготував М. АРТАМОНОВ

№59‑60 (5207‑5208), 31 липня 2004 року