Метро. История
[ Общие сведения | История | Хроника | Схемы | Станции и сооружения | Подвижной состав | Статистика | Аудио | Документы, книги, публикации | Контакты ]

На початку 60-х років у Харкові активно велася забудова кількох нових житлових масивів. У зв'язку з цим гостро постала транспортна проблема. Незважаючи на постійне збільшення парку рухомого складу, наземний міський транспорт не справлявся з пасажиропотоками, що безперервно зростали. Також транспортні проблеми великого міста посилював рельєф місцевості, і вузькі, непрактично прокладені, центральні вулиці. Очевидним ставав той факт, що без створення позавуличної мережі міського транспорту транспортну проблему не вирішити. Попередні розрахунки показали, що ні швидкісний трамвай, ні монорейковий транспорт не зможуть вирішити існуючу проблему. Єдиним виходом із ситуації, що склалася, було будівництво в Харкові метрополітену.

На той час основний напрямок пасажирських перевезень проходив по осі міста із заходу на схід. Уздовж цього напрямку розташована велика кількість промислових підприємств, великі житлові масиви, залізничні вокзали та автостанції, центр міста. Трасу першої черги метрополітену було вирішено прокласти від Південного вокзалу до заводу "Електроважмаш". Слід зазначити, що спочатку станцію "Комунальний Ринок" (нині "Центральний Ринок") планувалося зробити в районі Благовіщенського собору, а станцію "Центр" (зараз "Майдан Конституції") в районі ресторану "Центральний". У ході подальших геологічних розвідок було вирішено на заході трасу метрополітену подовжити до району Холодної Гори та побудувати там кінцеву станцію, станцію "Комунальний Ринок" перенести ближче до самого ринку, а станцію "Центр" - до майдану Тевелєва (зараз майдан Конституції).

Під увагу бралися два варіанти: звичайний метрополітен лише для внутрішньоміських перевезень та варіант, який передбачав можливість виходу поїздів метро на приміські ділянки залізниці. Для другого варіанта потрібно було розробити новий рухомий склад, споруджувати тунелі більшого діаметра та довші платформи, у той час, як технології будівництва та експлуатації звичайного метро були відпрацьовані при спорудженні інших метрополітенів СРСР. Детальне опрацювання обох варіантів показало, що з'єднання метро із залізницею багато в чому поступається звичайному метро. 29 квітня 1968 року Радою Міністрів СРСР ухвалено рішення про будівництво першої черги Харківського метрополітену. Перша пускова ділянка проходила від станції "вул. Свердлова" ("Холодна Гора") до станції "Московський Проспект" ("Турбоатом").

У травні 1968 року було створено інститут "Харківметропроект", який розробив проектну документацію, необхідну для будівництва метро. 15 липня 1968 року на вулиці Слов'янській, неподалік Південного вокзалу, було урочисто закладено перший ствол. 23 серпня, в день 25-річчя визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників, розпочато гірничі роботи на станції метро "Радянська" (зараз "Майдан Конституції"), а 10 квітня 1970 року було здійснено першу збійку по лівому перегінному тунелю - між станцією "Радянська" та стволом №6 по Подільському провулку.

Перший пробний метро поїзд пройшов трасою ввечері 30 липня 1975 року, а 21 серпня Державна комісія підписала акт про приймання в експлуатацію першої ділянки першої черги Харківського метро з оцінкою "відмінно". Перша пускова ділянка Свердловсько-Заводської (зараз Холодногірсько- Заводської) лінії довжиною 10,4 кілометра складався з вісьми станцій: "Вулиця Свердлова" ("Холодна Гора"), "Південний Вокзал", "Центральний Ринок", "Радянська" ("Майдан Конституції"), "Проспект Гагаріна", "Спортивна"quot," "Завод імені Малишева", "Московський проспект" ("Турбоатом"). Також було введено в експлуатацію електродепо "Московське" (зараз - "Немишлянське") та Будинок зв'язку та управління метрополітену.

Ще не було закінчено будівництво першої пускової ділянки, а метробудівники вже розпочали роботу над другій ділянці першої лінії завдовжки 7,6 км. Вона складалася з п'яти станцій: "Комсомольська"("Палац Спорту"), "Імені Радянської Армії" ("Армійська"), "Індустріальна" ("Імені О.С. Масельського"), "Тракторний Завод" та "Пролетарська" ("Індустріальна"). Під час прокладання перегінного тунелю між станціями quot;Палац Спорту" та "Армійська" вперше у практиці будівництва Харківського Метрополітену було застосовано механізований прохідницький щит. 20 липня 1978 року новою ділянкою першої лінії метро пройшов перший пробний поїзд, а 11 серпня 1978 року почався регулярний рух метропоїздів на другій пусковій ділянці першої черги Харківського Метрополітену.

Розпорядження Ради Міністрів СРСР про початок розробки технічного проекту будівництва другої черги Харківського Метрополітену було прийняте 9 квітня 1976 року, а в серпні 1977 року розпочато роботи на першій пусковій ділянці другої черги. Ділянка будувалась від станції "Історичний музей" до станції "Барабашова", за напрямом основних пасажирських потоків із центру міста до Салтівського житлового масиву. Перша пускова ділянка довжиною 6,8 кілометра вступила до ладу 10 серпня 1984 року. Вона складалася з 5 станцій: "Історичний музей", "Дзержинська" ("Університет"), "Пушкінська", "Київська", "Барабашова" ("Академіка Барабашова"), а також включала в себе електродепо "Салтівське" та об'єднані майстерні метрополітену. Між станціями "Київська" та "Барабашова" був побудований критий метроміст, довжиною трохи менше кілометра. Між станціями "Історичний музей" та "Радянська" ("Майдан Конституції") було створено пересадочний вузол між першою та другою лініями Харківського метрополітену.

Друга пускова ділянка завдовжки 3,6 кілометра розпочала свою роботу 23 жовтня 1986 року. На ній було споруджено три станції в межах Салтівського житлового масиву: "Академіка Павлова", "Студентська" та "Героїв Праці". Таким чином, загальна довжина другої, Салтівської лінії Харківського Метрополітену склала 10,4 кілометра.

Проект будівництва першої ділянки третьої лінії Харківського Метрополітену було затверджено Міністерством Шляхів Сполучення СРСР 30 червня 1984 року. Проект включав п'ять станцій: "Метробудівників", "Площа Повстання" ("Захисників України"), "Архітектора Бекетова", "Держпром" та "Наукова". Загальна протяжність ділянки становила 6,12 кілометра. Станції "Метробудівників" разом зі станцією "Спортивна" першої лінії та станція "Держпром" разом зі станцією "Університет" (колишня "Дзержинського") другої лінії стали пересадочними вузлами утворюючи таким чином варіант вирішення генеральної транспортної схеми на базі "класичного трикутника". Ця схема забезпечує проїзд у метрополітені між будь-якими двома станціями лише з однією пересадкою. 6 травня 1995 року Державна комісія підписала акт про прийняття в експлуатацію першої ділянки третьої, Олексіївської лінії Харківського Метрополітену.

21 серпня 2004 року було відкрито дві нові станції Олексіївської лінії - "Ботанічний сад" та "23 Серпня". У грудні 2010 року почала працювати станція "Олексіївська", а в серпні 2016-го - станція "Перемога" на Олексіївському житловому масиві.

Харківський метрополітен припиняв свою роботу лише двічі: під час пандемії вірусу COVID-19 з 17 березня до 25 травня 2020 року, та в перші місяці вторгнення російських окупантів, з 24 лютого до 24 травня 2022 року. В ці складні для нашого міста та країни часи метро стало прихистком тисячам харківян, які рятувалися в підземці від нещадних обстрілів російських загарбників. Значних втрат метрополітен зазнав влітку 2022 року, коли двома ракетними ударами росіяни пошкодили електродепо "Немишлянське" та знищили або пошкодили значну кількість вагонів, що перебували в депо. Та, попри все, робота харківського метрополітену триває. Окрім відновлення пошкоджених обєктів найближчими роками планується добудова електродепо "Олексіївське", роботи зі спорудження якого почалися ще перед війною, введення в експлуатацію двох станцій Олексіївської лінії з проектними назвами "Державінська" та "Одеська", а також оновлення рухомого складу метрополітену.