Новости. Робоче місце — лінія

Газета "Харківський електротранспорт", 15.02.2003.

Начальник маршруту — не та людина, котру легко знайти в якомусь певному місці. Специфіка щоденної роботи вимагає від нього бути в тісному контакті із руховиками, знати реальну ситуацію на "своїх" маршрутах. Тому розмова з Анатолієм Васильовичем В******ВИМ, начальником групи маршрутів тролейбусного депо №3, розпочалася саме з цієї проблеми.

Зрозуміло, що я можу впливати на ситуацію в лінії лише тоді, коли повністю володію необхідною інформацією. Та, повірте, дається вона нашому брату дуже непросто. Можна проаналізувати мій звичайний робочий день. Його, якщо немає інших розпоряджень керівництва депо, починаю на кільці кінцевої "Станція метро "Барабашова". Гадаю, всім відомо, наскільки непросто працювати тут нашим тролейбусам через неймовірну кількість приватних автобусів, котрі доволі часто створюють нам несприятливі умови роботи. У січні до цих неприємностей додалися і дорожні: лід, ями. Ємні тролейбуси 24‑го маршруту просто "проповзають" кільцем, долаючи всі можливі перешкоди. Та їздити все одно необхідно. Бо це один із найрезультативніших маршрутів депо.

Ще одна проблемна точка біля станції метро "Студентська". Від неї людей вивозять тролейбуси 34‑го та 42‑го маршрутів. Особливе напруження в години "пік". І тут заважає працювати скупчення автотранспорту, лід на дорогах. Проте кільце кінцевої станції "Героїв Праці" теж вимагає уваги. Тут немає зовнішнього освітлення. Раніше горіли вуличні ліхтарі. Але деякий час тому, як говорять, пробило кабель. І на другій зміні водії маневрують, використовуючи світло фар своїх тролейбусів. Гадаю, що можна було б встановити ліхтар на будові кінцевої станції. Тоді б диспетчер могла сама його у випадку необхідності включати й виключати. Відсутність же світла утруднює водіям огляд тролейбусів після прибуття.

Проте вранці я також контролюю рух, спостерігаючи за ним на пересіченні проспектів 50‑річчя СРСР та 50‑річчя ВЛКСМ. Адже напрямок від станції метро "Барабашова" до кінцевої "602‑й мікрорайон" дуже проблематичний. Контактна мережа тут досить зношена, трапляються обриви. Тоді втрачаємо багато часу через затримки. Ще одна турбота начальника маршруту — безпека руху. Нагадую водіям про необхідність суворо дотримуватися швидкісного режиму. Адже слизька дорога вимагає підвищеної уважності та обережності від руховика. Не менш важливим є виконання правил технічної експлуатації та Правил дорожнього руху під час огляду рухомого складу та постановки штанг. Бо ж як буває прикро, коли досвідчений руховик зазнає травми саме під час останньої операції.

Можливо, що я більше зупинився на проблемах маршрутів, котрі перевозять пасажирів на Салтівському напрямку. Однак чергую я і на станції "Інститут низьких температур", де також спостерігаю за своїми маршрутами. Проте необхідність пересуватися на великі відстані створює свої проблеми, головною із котрих я вважаю зв’язок. Начальнику групи маршрутів дуже часто необхідно буває зв’язуватися із диспетчерами кінцевих станцій, щоб передати їм термінову інформацію, пов’язану із рухом. Причому, як правило, вона може допомогти у прийнятті правильних рішень. Ось чому є, на мою думку, сенс "озброїти" начальників маршрутів мобільними телефонами. Хоча б заради експерименту. Нас у кожному депо одиниці. А користь могли б приносити відчутну.

Таким чином, начальник маршруту — це людина, яка бачить все, що відбувається в лінії, і намагається позитивно впливати на якість транспортних перевезень.

Підготував М. АРТАМОНОВ

№13-14 (5171-5172), 15 лютого 2003 року