Новости. Поїздочка

Газета "Харківський електротранспорт", 13.11.2004.

Кожний ранок розпочинається цими роздумами: чим доїхати до роботи? Немишля — куточок міста досить віддалений від маршрутів міського електротранспорту. Отже, вся надія на приватного перевізника. На вулиці Краснодарській є тільки два підходящих автобусних маршрути: №103 та №211п. На першому працюють автобуси марки "ПАЗ". Старенькі, але ще нічого... Та з ними одна біда. Ніколи не приїжджають своєчасно. І графіка для них не існує. Словом, можеш на роботу доїхати, а можеш і ні.

На маршруті №211п працюють "Газелі". Їздять більш-менш регулярно, але завжди переповнені. Тож вибору немає... Дверцята автобуса м’яко відходять у бік і 2‑3 нових пасажири, зігнувшись, наче чахлики невмирущі, протискаються до салону! Перше враження — дуже низько і дуже тісно. Друге — нізащо триматися взагалі. Хоч за голови пасажирів, котрі сидять. Третє — дуже швидко стає нічим дихати. І нарешті — зовсім нічого не видно.

— Жінко, де ми проїжджаємо?
— Це ще вулиця Халтуріна.
— Спасибі, як виїдемо на Московський проспект, то скажіть, будь ласка. Бо так можу й до Новожаново доїхати.

Боже, як скніє шия. Скніє у кожному хребці. Німіють плечі й поперек. А от ноги навпаки — болять. Адже поза дуже незручна, автобус смикає і м'язи га суглоби просто перевантажені. Раптом автобус підскочив на ямі, а потім ще й ще раз... Бум, бум, бум! Порахував їх головою об дах. А нижче не зігнешся: серце скніти починає та й не хочеться дихати дівчинці, що сидить біля мене, в потилицю. Раптом подумає щось не те...

Біля 15‑ї лікарні спина вже мокра. Та й пальці дуже втомилися за гладеньку спинку триматися. Думаю, зараз "Газельку" смикне, я й впаду.

— Водій, — кричу із останніх сил, — зупиніться біля стадіону.
— Гаразд, — каже. І як вдарить по гальмах.

Якусь мить ще балансував на одній нозі. А потім просто сів комусь на коліна. Добре хоч виходити. Не обертаючись, кажу: "Вибачте". І мерщій із салону. Чую тільки, якась жінка із кимось ділиться: "Уявляєш, щоб було, якби кошик із яйцями я везла не вчора, а сьогодні?".

На виході із "Газельки" ще бумкнувся головою об верхній одвірок. Та це дрібниці, вважаю, бо там такі незручні нижні східці, що можна не тільки ноги зламати, а й шию скрутити. Отака собі поїздочка за 1 грн.

М. ОЛЕКСАНДРОВ

№89‑90 (5227‑5228), 13 листопада 2004 року