Новости. Реліквії з сімейного альбому

Газета "Харківський електротранспорт", 27.11.2004.

Матеріали, присвячені славній даті від дня народження електричного трамвая, в нашому місті, знаходять відповідний відгук у колі читачів робітничого тижневика. Разом із розумінням шляхів історичного поступу та особливостей розвитку ХКП "Міськелектротранс" люди прагнуть краще усвідомити те, наскільки міцно доля їх родин була пов'язана із підприємством, чим був трудовий колектив у їхньому житті.

Зокрема, колишня працівниця Депо №1 Емма Дмитрівна К*******а принесла до редакції багатотиражки кілька фотознімків. Пожовклий папір, обірвані кутики... Невблаганні позначки часу.

— Моя мама, Софія Тимофіївна К********ва, почала трудитися у Ленінському депо водієм трамвая. Було це десь наприкінці двадцятих років, — розповідає Емма Дмитрівна. — Працювала вона сумлінно, з великою самовіддачею. Була членом партії, ударником комуністичної праці. А ще — користувалася великим авторитетом у колективі, її портрет, як я пам'ятаю, несли в нашій колоні на Першотравневій демонстрації. Я просила її: "Мамо, дай понесу твій портрет". Вона ж казала, що я ще маленька.

Один із знімків розповідає про те, як діти електротранспортників відпочивали. Адже Софія Тимофіївна була завідуючою піонерським табором, попередником нашої "Лісової галявини". Груповий знімок дітей, котрі там відпочивали, був зроблений приблизно в 1937 році. На фото видно, що жили тоді у літніх будинках із верандою. Причому піонерський табір знаходився на тому ж самому місці, що й сьогодні. У центрі групи, у сукні в горошок з великим коміром з мережива — Софія Тимофіївна. Дівчинка із обручем у волоссі, дванадцятирічна Емма, її брат Володя — четвертий хлопчик праворуч у другому ряду. Доля Володимира Дмитровича була така ж трагічна, як і доля його покоління. Разом із мамою та сестрою він пережив тяжку гітлерівську окупацію у Харкові. Після визволення міста у 1943 році вступив добровольцем до лав Радянської армії і повернувся додому аж після Великої Перемоги. Тоді невдовзі помер від наслідків тяжких ран. Батько ж. Дмитро Янович, — учасник війни, затнув під час Курської битви.

— Я разом із мамою. — каже Емма Дмитрівна, — відновлювала наше підприємство. Відразу після визволення Харкова від фашистів прийшла в Ленінське депо, де працювала таксирувальницею. А вже через чотири роки закінчила відповідні курси і стана водієм у тролейбусному депо. Мама ж була диспетчером по трамваю (на першому фото ліворуч вона з жезлом у руках).

Пам'ятаю, що цей знімок зроблено у 1951 році, на кінцевій станції "Іванівка".

Все моє життя пов'язане з електротранспортом. І сьогодні, вже будучи на пенсії, я беру участь у роботі ветеранського осередку Депо №1, відвідую всі заходи, які проводяться на підприємстві для ветеранів, і це мені додає натхнення і сил.

Підготував М. АРТАМОНОВ

№93‑94 (5237‑5238), 27 листопада 2004 року