Метро. Салтівська лінія
[ Общие сведения | История | Хроника | Схемы | Станции и сооружения | Подвижной состав | Статистика | Аудио | Документы, книги, публикации | Контакты ]

Действующие участки

Перспективні ділянки

Історія будівництва

Із самого початку проектувальники Харківського метрополітену припускали, що його структура не обмежиться єдиною діаметральною лінією, яка простяглася зі сходу на захід. З середини 60-х років розглядалися різні варіанти будівництва радіусів та діаметрів у північному та південному напрямку. Аж до початку 70-х років більш перспективним вважався напрямок Центр – Павлове Поле – Олексіївка. У той же час розглядалася можливість спорудження лінії метро у напрямку Салтівського житлового масиву паралельно Салтівському шосе, оскільки передбачалося, що Салтівка розтягнеться саме в цьому напрямку. Однак будівництвo Салтівського житлового масиву внесло свої корективи до цих планів. Незабаром стало зрозумілим, що Салтівка буде найбільшим житловим масивом міста, розташованим на великій відстані від місць застосування праці. Таким чином, цей напрямок став більш пріоритетним для будівництва метро, ніж Павлове Поле. До того ж сам Салтівський масив витягнувся у північному напрямку, тому було внесено корективи й до трасування лінії метро, яка тепер мала пройти вздовж вулиці Академіка Павлова замість Салтівського шосе.

9 квітня 1976 року Рада Міністрів СРСР прийняла пропозицію, погоджену з Держпланом та Держбудом СРСР, Мінтрансбудом та Радою Міністрів УРСР, про початок розробки технічного проекту на будівництво другої лінії метрополітену в Харкові того ж року. 16 квітня 1977 року, у день Всесоюзного комуністичного суботника, на перехресті вулиць Пушкінської та Петровського (нині – Ярослава Мудрого) відбулася закладка станції "Пушкінська". Перша пускова ділянка складалася з п'яти станцій, три з яких ("Радянська-2" ("Історичний Музей"), "Площа Дзержинського" ("Університет") та "Пушкінська"("Ярослава Мудрого") розташовувалися в центральній частині міста, четверта ("Київська") - в районі Журавлівки, а п'ята ("Імені Барабашова") - на межі Салтівського житлового масиву.

Однією з основних проблем для проектувальників став значний перепад висот між центральною ділянкою лінії у Нагірному районі та станціями, розташованими у заплаві річки Харків. Тому станція "Пушкінська" ("Ярослава Мудрого") була запроектована як станція глибокого залягання; після неї йде значний ухил у бік "Київської". Також на заваді метробудівників стала річка Харків, через яку було вирішено збудувати критий метроміст. Важливим об'єктом першої пускової ділянки було метродепо, збудоване в районі станції "Академіка Барабашова". Перша пускова ділянка другої лінії метрополітену вступила в дію 11 серпня 1984 року.

Друга пускова ділянка складалась з трьох станцій на Салтівському житловому масиві. Всі вони - неглибокого залягання, будувалися відкритим способом, так само як і більшість тунелів між ними. Будівництво почалося 1981-го року, коли було освоєно будмайданчик станції "Академіка Павлова"; трохи пізніше почали будувати і дві інші станції, "Студентську" та "Героїв Праці" (нині - "Салтівська"). Друга пускова ділянка була введена в експлуатацію через два роки після відкриття першої. 24 жовтня 1986 року Салтівську лінію було подовжено до станції "Героїв Праці".

Експлуатація лінії

Салтівська лінія метро з перших днів була повністю укомплектована новими потягами типу 81-717/714, на відміну від першої, Холодногірсько-Заводської лінії, де працювали більш старі вагони типів Еж3 та Ем-508Т. Для відкриття другої пускової ділянки у 1986 році були додатково закуплені вагони типу 81-717/714. А з 2015 року на Салтiвськiй лінії єксплуатується єдиний в Харківському метрополітені потяг вітчизняного виробництва типу 81-7036/7037

Метродепо "Салтівське" (ТЧ-2) місткістю 105 вагонів було побудовано одночасно з першою пусковою ділянкою, тому на Салтівській лінії ніколи не існувало проблеми з розміщенням рухомого складу. Слід зазначити, що на території ТЧ-2 проводиться також капітальний ремонт складів Холодногірсько-Заводської лінії, тому зрідка на Салтівській лінії можна зустріти старі вагони Еж3, Ем-508Т, а також більш нові 81-718/719, які переганяються до метродепо "Салтівське" без пасажирів.

Цікавим фактом є те, що після закінчення будівництва Салтівської лінії метро одну з підхідних виробок у районі станції "Пушкінська" почали використовувати для вирощування грибів. У стометровому підземному коридорі були поставлені стелажі та влаштована справжня грибна плантація. Печериці, вирощені в метро, мали попит на ринках Харкова, постачали їх також і в харківські ресторани. На жаль, у 90-ті роки грибна плантація була занедбана, а на початку 2000-х виробку засипали ґрунтом і забетонували у зв'язку з будівництвом над нею висотного житлового будинку.

У 2001-2002 роках у зв'язку з економією електроенергії кожен четвертий потяг на Салтівській лінії метро вдень курсував до станції "Барабашова", при цьому під лобовим склом першого вагона навіть виставлялася відповідна табличка.

Перспективи

Ще в 70-ті роки було заплановано три перспективні ділянки продовження Салтівської лінії метро. В першу чергу мова йшла про будівництво лінії у північному напрямку; при цьому після станції "Салтівська" вона мала повернути вглиб Салтівського житлового масиву. На картах 70-80-х років минулого століття тут зазначали дві станції: "Командарма Уборевича", яку планували збудувати в районі магазину "Океан" та "Льва Толстого", біля однойменного трамвайного кола (нині — р/к Салтiвська). При цьому передбачалося подальше зростання Салтівського житлового масиву та виникнення нових мікрорайонів на північний схід від станції "Льва Толстого". З початку 90-х років від такого варіанту відмовились, оскільки подальше розширення Північної Салтівки в цьому напрямку вже не планувалося. Натомість став розглядатися варіант будівництва станції "Дружби Народів" у районі перетину вулиць Леся Сердюка та Дружби Народів.

Другою перспективною ділянкою на Салтівці є відгалуження від основної лінії біля станції "Академіка Барабашова" у східному напрямку вглиб Салтівського житлового масиву. Подібна гілка належала до розряду перспективних ще у 70-х роках. В цьому планувалося збудувати дві станції – на перетині Ювілейного проспекту з вул. Гвардійців Широнінців та з просп. Тракторобудівників. У 80-ті та 90-ті роки на схемах перспективного будівництва метро ця ділянка була відсутня, незважаючи на те, що за станцією "Академіка Барабашова" в тунелі було зроблено заділ під відгалуження лінії у східному напрямку. Знову про цю ділянку згадали після розробки генплану м. Харкова у 2004 році. На схемах, виданих до відкриття другої пускової ділянки Олексіївської лінії, знову з'явилося відгалуження від Салтівської лінії метро, але до двох початкових станцій додалася третя, "Східна Салтівка", в районі Містечка Будівельників. Це пов'язано з тим, що згідно з новим Генпланом на полях у районі Містечка Будівельників у майбутньому має розгорнутися масове житлове будівництво.

Третьою ділянкою перспективного будівництва Салтівської лінії є її південний радіус. Спочатку тут було запроектовано три станції - "Площа Урицького", "Жовтнева" та "Новожанове". Перша з них планувалася у центрі нового району Левада, який мав виникнути внаслідок корінної реконструкції Москалівки та Заїківки. Незважаючи на проектну назву, прив'язану до площі, розташованої перед цирком, ця станція запроектована на значній відстані від річки Харків, приблизно в районі нинішнього перетину вулиць Греківська та Рибасівська, де після реконструкції району мала розміститися його центральна площа. Станція "Жовтнева" проектувалась біля Заводу ім. Шевченка, а "Новожанове" - біля однойменної залізничної платформи та трамвайного кола. Слід зазначити, що одночасно з будівництвом метро мала відбуватися також реконструкція районів Новожанове та Новоселівка.

У 90-ті роки проект було скорочено до однієї станції – "Площа Урицького". Незважаючи на відсутність достатнього пасажиропотоку в цьому районі, станція необхідна у разі продовження Салтівської лінії у північному напрямку та збільшення пасажиропотоку на лінії. Це пов'язано з тим, що на станції "Історичний музей" для обороту рухомого складу може використовуватися лише один тупик, що не дозволяє досягти мінімально можливого інтервалу між поїздами. Будівництво додаткових оборотних тупиків на станції "Історичний Музей" неможливе через складні геологічні умови (глибоке закладення станції, особливості грунтів). Іншою причиною необхідності подовження Салтівської лінії в південному напрямку є відсутність нормального вентиляційного режиму на станції "Історичний Музей", оскільки найближча до неї перегінна вентиляційна шахта знаходиться у Саду ім. Т.Г. Шевченка в районі кіноконцертної зали "Україна".

© Андрій Бутковський, 2018.

Джерела:

1. Ісаєв Л.О. "В Конце Тоннеля - Свет". Харків "Прапор" 2000 р.;
2. Матеріали газети "Вечірній Харків".